Якщо будь-яка особа оприлюднила неправдиві дані, що стосуються кола Ваших інтересів, і Ви прагнете захистити правду, радимо діяти за таким алгоритмом:
- Ідентифікувати неправдиві твердження.
- Встановити джерело походження і розповсюдження неправдивих тверджень.
- Визначити докази, що спростовують неправдиві твердження.
- Подати вимогу зі спростуванням неправдивих тверджень до кожної особи, що їх розповсюдила.
- Подати позов до суду про визнання недостовірною поширеної інформації та її спростування.
Головні показники ефективності спростування неправдивої інформації:
- Обґрунтованість. Докази спростування мають подаватись не лише у формі пояснень будь-яких осіб.
- Оперативність. Спростування має поширюватись максимально швидко відносно кожного джерела поширення неправдивої інформації.
- Публічність. Зміст спростування має охоплювати максимальну аудиторію, яка отримала неправдиву інформацію.
Враховуючи норми чинного законодавства та судову практику, ми вважаємо судове оскарження дій з розповсюдження недостовірної інформації останньою справою, оскільки:
- Законодавство і судова практика не враховують сучасні форми поширення інформації, види суб’єктів інформаційних відносин, особливості доказування та дієві засоби захисту прав;
- Судове оскарження дозволяє правопорушнику обґрунтовано заперечувати спростування наявність триваючого судового спору, а у разі вжиття заходів забезпечення позову – ініціювати нові епізоди поширення недостовірних даних з посиланням на триваючий судовий спір;
- Вирішення судами питань визнання поширеної інформації недостовірною здійснюється неоднозначно та суперечливо, що часто в підсумку призводить до нікчемних і парадоксальних рішень;
- Виконання судових рішень щодо визнання поширеної інформації недостовірною може бути неефективним та надає можливість правопорушнику продовжити інформаційну атаку;
- Судова система України корумпована, тому далеко не всі рішення судів є правосудними і відповідають дійним обставинам правовідносин.
Чинна судова практика передбачає, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Також слід мати на увазі, що неправдива інформація поширена відносно публічних осіб – представників влади, судами часто сприймається як допустима критика. За таких умов, в деяких випадках судове оскарження неправдивої інформації є невиправданим.
